 Спiлкування з живою природою необхiдне. Саме самота в лiсi або iнших природних ландшафтах є одним з важливих способiв "підставлення" себе Боговi для того, щоб Вiн мiг успішніше нас учити. Тому що саме там ми можемо "розтектися" свiдомiстю по гармонiї навколишнього середовища, замiсть того, щоб, будучи в мiстi, "сидiти" у своїх головних чакрах, "харчуватися" iнформацiєю лише про земнi людськi страстi й паскудитися вiд енергiй людських негативних емоцiй.
Хоча й великі культурнi центри мiст теж потрiбнi: там є бiблiотеки, є багатi можливостi для iнтелектуального розвитку, там легше знайти собi супутникiв на духовному Шляху.
Корисно також пiдставляти своє тiло сонячному свiтлу, особливо ранком, коли воно особливо нiжне. Це свiтло iснує не тiльки на матерiальному планi, воно пронизує й iншi — найтоншi — мiрностi усерединi наших багатомiрних органiзмiв, пожвавлюючи, наповнюючи їх своєю чистою силою.
Жителям пiвнiчних широт, де довга зима, добре мати "штучнi сонечка" — "кварцовi" лампи, i взимку перiодично загоряти вдома. Це також — прекрасний засiб вiд рiзних хвороб. Наприклад, простуднi захворювання дуже легко знiмаються ультрафiолетовим опромiненням, якщо його провести з появою найперших симптомiв хвороби. А кашель легко усунути, якщо зробити за допомогою "кварцової" лампи легкi опiки на грудях i спинi — там, куди ставлять гiрчичники.
Лiто й осiнь — це пора збору й заготiвлi грибiв й ягiд, якi дуже важливi в чистому харчуваннi.
А в будь-яку пору року можна проводити медитативну роботу на особливих "мiсцях сили" — енергетично значимих для людини зонах. Вони — дуже рiзнi й можуть застосовуватися й для зцiлення себе, i для розвитку тiєї або iнший енергоструктури органiзму, i для розмовного контакту з Богом, i для стоншення свiдомостi, i для нарощування психоенергетичної сили, i для розчинення свого "я" у Богові й злиття з Ним.
... Найбiльше гармонiї й блаженства дарує нам природа в раннiй весняний ранок, коли ще до свiтанку починають спiвати, токувати птахи, весь простiр насичується енергiєю їхньої любовi. Сонастроювання з їхнiм станом наближає нас до Бога, є реальним щаблем стоншення свiдомостi.
Хто ж любить спати довго, затвердивши собi це "право" термiном "сова", у того набагато менше шансiв до духовного просування.
... Вечiрнi веснянi свiтанки — також несуть багатство найтонших вражень. У цей час спiв птахiв як би накладається на загальне тло великої насиченої тишi й гармонiї. Енергiя свiдомостi в такi часи сама "випливає" з тiла й розливається по насиченому блаженством лiсі, заповнює його, зливається з ним. Так свiдомiсть стає усе бiльше рухливою, текучою, зміцняючись у гармонiї й чистотi.
... Але й у будь-яку iншу пору року ранок i вечiр, проведенi в лiсi або на водi, дають нагадування про веснянi зорi. Вони значимi для тих, хто навчилися у всiй повнотi вiдчувати весну.
... Природа — це, у тому числi, безлiч живих iстот: тварин, рослин, якi, як правило, набагато бiльше стоншенi своїми душами й несуть у собi незрiвнянно бiльший глибокий спокiй у порiвняннi з бiльшiстю людей. І середнiй сучаснiй людинi треба пройти великий шлях доведення себе до їхнього рiвня Спокою й Любовi, щоб лише потiм мати право претендувати на хоч якусь власну духовнiсть.
Крiм того, саме й тiльки умови вiдкритих природних ландшафтiв, а не "коробка" мiських кiмнат й "коридорiв" вулиць, дозволяють надалi розширювати, розгортати витончену свiдомiсть, у самому буквальному значеннi вирощуючи її по величинi.
... Нагадаю, що емоцiї — це стани свiдомостi. Свiдомості ж — це i є ми. Саме перебуваючи в тих або iнших емоцiях, ми перебуваємо далi вiд Творця або ближче до Нього. Бог в аспектi Творця — це межа витонченостi енергiї свiдомостi. Чи знаємо ми тепер, куди нам рухатися в розвитку своєї емоцiйної сфери?
... Мало, хто з нас бував на весняному тетерячому току, коли досвiтнiй туман наповнюється голосною захопленою пiснею й "чуфиканням" цих великих, гарних, жагучих птахiв. А бiльшiсть тих, хто бували на тетерячих токах, обривали цi прекраснi пiснi любовi рушничними пострiлами, болем, кров'ю, смертю... І самi насолоджувалися хтивiстю садистів-убивць.
Вихованi в традицiях "права" на вбивство тварин, не маючи абсолютного внутрiшнього "табу" на будь-яке заподiяння по власнiй примсi страждань iншим живим iстотам, атеїсти, як i члени масових сект у нашiй країнi, запросто переходять i до масових убивств людей. Згадаємо, наприклад, алкоголіка i наркомана Брежнєва з компанiєю однопляшників-мисливців, що почали, у тому числi, ще пам'ятну нам вiйськову агресiю в Афганiстанi... І чи не компанiя таких же любителів чужого болю й кровi, одержавши православне благословення, почала масову бійню людей у першiй iз двох останнiх "чеченських" вiйн? Геноцид чеченському народу був початий лише за те, що цi люди, що не упокорилися з росiйським завоюванням, спробували звiльнитися вiд росiйського ярма...
... А по весняних вечорах, вже пiсля заходу сонця, коли лiс накривають сутiнки, над просiками й узлiссями й по краях зарослих чагарником водойм м'яко летять самцi вальдшнепiв. Їхня пiсня, що складається з гарних, хвилюючих душу симпатичних нiжних "похрюкувань" й "цвіркань", несе нам хвилi емоцiй любовi цих милих птахiв. У кущах, над якими лiтають самцi, сидять самочки — i вибирають того, хто спiває краще всiх... От — цей! Вона злiтає, показуючи йому себе... Вiн — у своїй пташинiй любовнiй пристрастi — за нею... І потiм вони проводять нiч у кущах разом. А потiм розлiтаються, "встигнувши набриднути" за нiч один одному, — i на наступному свiтанку вже шукають собi новi пригоди, нових друзiв...
 Таємнича краса пiснi великого кроншнепа з болота, "небесне бекання" бекаса, токуючого у височiнi вiбруючим пiр'ям хвоста, пiснi зорянок i дроздiв, гурчання всю нiч у калюжах жаб, риби, що нерестяться, плещуться в очеретi, запах багаття, купання в лiсовому озерi з першими променями сонця — i потiм — клуби пари вiд мокрих i блаженних голих тiл, радiсть душ, що "розриваються" вiд переповненостi радiстю любовi до Бога й всього живого — от та емоцiйна основа, яку хоче бачити в нас Бог для того, щоб ми могли успішніше i швидше розвивати себе в напрямку до Нього!
... Рослини — це теж живi iстоти. Усерединi їхнiх тiл, як й усерединi наших, теж живуть душi. Звичайно — це душi на типово "рослинній", тобто "зародковій" стадiї розвитку. Хоча я знаю трохи дерев-людей. Причому це — досить розвиненi, великі й сильнi людськi душi. Але тi люди при минулих своїх життях у людських тiлах не знайшли необхiдного Спокою — i Бог, щоб допомогти їм стати краще, втiлив їх у дерева: щоб заспокоїлися, угомонилися за кiлька сотень рокiв "рослинного" життя...
З такими людьми-деревами можна легко спiлкуватися емоцiями й навiть думками. Вони сильно "прив'язуються" до людей, що здатні їх розумiти, тужать, якщо їх не вiдвiдувати. А коли приходиш до них — зустрiчають радiстю, iнодi змiшаною з болем...
... Що ж таке Спокiй? Нічого-не-роблення? Ледачий стиль життя? Сонлива млявiсть? Ні! Спокiй — це вiдсутнiсть емоцiйного збудження й суєти думок. На його тлi можна довго й швидко працювати фiзично, розумово, медитативно. Вiн — партнер енергiйностi. Вiн дозволяє, у тому числi, не розтрачувати дарма енергiю. Також на його тлi будь-яка робота вiдбувається бiльш ефективно. А саме головне — вiн дозволяє зберiгати зв'язок з Богом, орiєнтуватися на Нього, уникати — завдяки цьому — багатьох помилок. На його тлi можливе поступове "вростання" свiдомiстю в Бога. Тобто, вiн сприятливий для позитивної еволюцiї людини. Тодi як суєта веде до ствердження вiдособленостi вiд Бога, до вирощування свого нижчого "я". Вона — гальмо прогресу.
... Але й всi звичайнi рослини теж здатнi сприймати емоцiї людей. Це було, наприклад, доведено вченими багатьох країн по змiнi електричних характеристик рослин — у вiдповiдь на людськi емоцiї (докладнiше — див.[9]).
Колись, уже багато рокiв пізніше після переходу на "беззабiйне" харчування, менi довелось працювати в лiсництвi на санiтарних вирубуваннях лiсу. Спочатку я ставився до цього, як до, взагалi ж, кориснiй справi й навiть iз задоволенням вирубував "зайвi" рослини — щоб дати бiльше простору для життя iнших. Але з якогось часу, коли я знайшов бiльшу чутливiсть, для мене стала нестерпна бiль цих iстот, що розрубуються моєю сокирою, — i я термiново звiльнився з тiєї роботи.
Так, ми не можемо жити, не харчуючись рослинами. Їхнi тiла неминуче використовуються нами при будiвництвi й на дрова. І при цьому нема рацiї чекати, коли дерево зостариться, упаде й почне гнити, тому спилюють саме "зрiлi" дерева.
Але не можна вбивати рослини дарма, не можна просто заради забави втикати в дерево сокиру або нiж, не можна без крайньої нужди зрiзати живi гiлки, не можна "машинально" зривати й кидати листи, травинки, квiтки. Не можна також зневажливо ставиться до їжi: адже вона приготовлена iз загиблих заради нас живих iстот. Викидання їжi — навiть при харчуваннi рослинами — це теж грiх саме даремного вбивства. І вже зовсiм безглуздими виглядають iз етичних позицiй "ритуальнi" убивства мiльйонiв ялинок i маленьких сосен до Рiздва Христова й на Новий рiк, зривання або зрiзання квiтів, щоб поставити їх у вазу, а потiм любуватися на те, як вони вмирають...
Важливо, щоб Ви, читач, зараз не почали намагатися запам'ятати: це — можна, це — не можна... Тут важливо не "зазубрити" якiсь "правила", а зрозумiти етичний принцип жалю до чужого болю й поваги до чужого життя.
І хто цього не зрозумiє або не прийме — нехай потiм не ображається за власний бiль: через наш бiль Бог учить нас розумiти, що таке — саме явище болю: як неприємно це вiдчуття. Через це Вiн учить нас жаліти iнших i не робити їм боляче дарма.
І ще бiльш, нiж до рослин, принцип жалю повинен ставитися до тварин: адже вони сприймають бiль незрiвнянно гострiше, нiж рослиннi органiзми.
Необхiдностi повного дотримання принципу жалю, зокрема в харчуваннi, учили й учать i Хуан-Ді, i Крішна, i Гаутама Будда, i Ісус Христос, i Бабаджі, i Сатья Саі. Бог є Любов. Якщо ми хочемо наблизитися до Бога — ми повиннi прийняти у всiй повнотi принцип Любовi. Але що це може бути за Любов без Жалю? Лише пародiя на неї?
Зрозумiємо, друзi, що скiльки б нас не вчили "панотці" рiзних релiгiйних сект, але нiяких принципових зрушень у нашому духовному розвитку ми не зможемо зробити без повного прийняття принципу Жалю й остаточного переходу на "беззабiйне" харчування (тобто, що виключає тiла тварин: ссавцiв, птахiв, риб й iн.) — по етичним, а не егоїстичним (тобто заради, наприклад, власного здоров'я) мотивам!
А ще багаття не можна розводити на сухому торфi: можуть вигорiти кiлометри лiсу, загинуть у вогнi тисячi рослин i безлiч тварин. У суху погоду не можна їх робити й пiд високою ялиною: зажеврiє багаторiчний шар опалої хвої — вигорять корiння ялини й iншi навколишнi рослини. Украй обережними треба бути навеснi, коли легко загоряється торiшня трава: у вогнi тодi гине велика кількість живих рослин, комахи, гнiзда птахiв з яйцями або пташенятами, насiння рослин, згоряє дарма органiчна речовина тiєї старої трави, що повинна збагачувати собою ґрунт, послуживши як добриво. І вже зовсiм дикою аморальнiстю виглядають навмиснi, заради забави, пускання "весняних палiв", вiд яких вигоряють, у тому числi, i стоги сiна, i житловi будинки, та iншi будiвлi...
|
